Все
Отредактировано:23.08.10 14:34
[B][FONT=Arial][COLOR=darkblue][SIZE=-1]
У древній Арабії, якщо чоловік відмовлявся готувати каву для своєї дружини, це могло на законних підставах стати приводом для розлучення.
Чашка, наповнена запашним напоєм, от уже багато сторіч доставляє людям бадьорість і насолоду. Кава - напій дуже поширений. Мабуть, немає такої країни у світі, де б не вживалася кава. Навіть на батьківщині чаю, у Китаї, кава користується великою популярністю.
Дотепер точно не встановлено, коли і при яких обставинах була відкрита кава. Перше нагадування про каву як напій відноситься до 575р. н.е. Всі дані говорять про те, що батьківщиною кави є Ефіопія - маловивчена і важкодоступна гірська провінція на південному заході цієї країни. Звідси і назва, що араби дали цій рослині - кахва. Культура кавового дерева почалася на території сучасного Йемену, яка називалася «Аравія щаслива», і тому Карл Лінней у своїй систематиці рослин назвав її «Коффея арабіка».
Отже, історія кави губиться в найглибшій старині й обкутана поетичними легендами.
У IV-VII сторіччях н.е. Йемен знаходився під владою Ефіопії і там почали вперше готувати напій за назвою «гешир», використовуючи зрілий, висушений м'якуш кавового плоду, розмелений разом з оболонкою.
Пізніше араби стали готувати напій із висушених, обсмажених і здрібнених насінь кавових плодів, тобто так, як це роблять сьогодні. Ними ж розроблений метод приготування напою, що одержав назву «східний» і відомого у всіх країнах світу.
З Йемену кава почала свій тріумфальний похід по усьому світі. Це і зрозуміло, адже Йемен тих часів був у самому центрі торгових шляхів з Ірану, Іраку, Сирії, Туреччини, Єгипту й інших країн Ближнього і Середнього Сходу. По цих шляхах каравани верблюдів доставляли перець, мускатний горіх, корицю, гвоздику, інші екзотичні товари і серед них каву.
У сутолоці базарних площ, у строкатій мальовничій юрбі можна було зустріти людей, що вибивали барабанний дріб на «махмас аль ка-ва» - сковорідках для обсмажування кави. У такий спосіб вони зазивали перехожих у кав'ярні.
Стурбоване «розладом розумів» - адже шаріат не дозволяє правовірним вживати збудливі напої - магометанське духовенство виступило проти «чорного африканського зілля». Законодавчий синкліт, скликаний у 1511р., прокляв каву, а правитель Мекки Хаїр-бей закрив усі кав'ярні, спалив усі запаси кави і видав наказ про категоричну заборону всім правовірним пити цей напій. Проте ніякі жорстокості не могли зупинити переможного ходу цього напою, що завойовував країну за країною.
У Європі вперше дізналися про каву від італійського лікаря Проспера Альпінуса, що у 1591р. супроводжував венеціанське посольство в Єгипет.
Перша чашка кави була продемонстрована європейцям у Римі в 1626р. папським нунцієм в Ірані Делла Валле, що призвичаївся до кави і навчився дуже мистецьки її готувати. Через 20 років з'явилася перша кав'ярня у Венеції, а ще через півтора десятка років - у Марселі, у Франції.
У Європі каву часто зустрічали в штики. Лікарі тих часів повстали проти «жахливої пристрасті» пити каву. Торговці елем, пивом і іншими традиційними напоями стали зазнавати збитків від настільки небезпечної «конкуренції» і всіляко перешкоджали поширенню цього «сиропу із сажі». Християнське духовенство підтримувало торговців у боротьбі з «турецьким зіллям». Проте світська влада, уряд і королі, обкладаючи каву різноманітними податками і зборами, вбачаючи в ньому джерело поповнення скарбниці, не забороняло напою. Так, приміром, Фрідріх II король Прусії, оголосив державну монополію на каву й оподаткував каву високим митом. Для боротьби з пропагандою король був змушений тримати великий штат «кавових шпигунів».
…Кава переборює всі перешкоди. І великі, і малі європейські міста стають місцями широкої торгівлі цим цікавим напоєм… У 1693р. у Лондоні вже понад 3000 кавярень! Кав'ярні перетворюються у свого роду громадські заклади: там дізнаються про свіжі політичні і культурні новини, обговорюються питання літератури і мистецтва. Там же укладають ділові і торгові угоди, дають поради лікарі й адвокати. У 1672р. у Парижі відчинилася перша громадська кав'ярня «Прокопіо», що згодом стала улюбленим місцем зустрічей Вольтера і Дідро. Інші кав'ярні пов'язані з іменами Жана Жака Руссо, Віктора Гюго…
Кавовий напій входить у моду. Про нього згадують, про нього злословлять. Французькій письменниці маркізі де Севіньї приписують таку гостроту на адресу класика французької драматургії Жана Расіна: «…Расін пройде так само швидко, як і кава». Де Севіньї мала на увазі швидкоплинність моди. Не могла ж вона передбачати, що виявиться цілком права, тільки в протилежному змісті - ніхто не збирається забути кави і п'єси Расіна йдуть у всіх театрах світу!
Можна припустити, що в Росію кава йшов двома шляхами: із Сходу і Заходу. Придворний лікар Сэмюэль Коллінс прописав царю Олексієві Михайловичу в 1665р. рецепт: «Варена кава персиянами і турками що знається, і звичайно після обіду… є неабиякими ліками проти простуди, нежиті головобоління».
Рішучий крок у справі поширення кави зробив Петро I. Знаходячись у Голландії, він якийсь час жив в амстердамського бургомістра Миколи Вітсена, відомого в той час підприємця і кавоторгівця. Там Петро призвичаївся до напою і, повернувшись у Росію, увів його в звичай на своїх асамблеях.
Наприкінці XVIII сторіччя з'являються друкарські видання «Економічний магазин», «Загальне і повне домоведення», де розповідається про культуру кави, засоби приготування напою і впливі кави на людину.